Історія розвитку італійських автоматичних стилетів

Перші автоматичні викидні ножі в Італії (у сучасній термінології — Switchblades) з'являються наприкінці дев'ятнадцятого — початку дев'ятнадцятого століття. У ті часи такі вироби не були продуктом масового виробництва й не мали особливої популярності. Кожен ніж був свого роду ексклюзивним зразком, виробленим в єдиному екземплярі. 

Конструктивно перші автоматичні стилі мало відрізняються від сучасних моделей. І в тих, і в інших, схожі конструкції замків, що закривають лезо у відкритому положенні, схожий пристрій викидних пружин і кнопкових механізмів для відкривання ножа. Як матеріал для ручки ось уже понад 200 років і в тих, і в інших використовується ріг буйвола та оленя. Деякі відмінності полягають у тому, що в сучасних автоматичних стилетах викидний механізм цілком прихований у колодки ножа, перші викидні ножі не мали гарди. 

Найбільша відмінність у методі виробництва — хоча сучасні автоматичні стилісти, так само збираються вручну, проте комплектуючі для збирання — продукт масового виробництва, тоді як ранні моделі викидних ножів були унікальними, як в деталях, так і загалом. На фото нижче представлений один із перших автоматичних італійських стилетів, вироблених у Маніаго (Maniago) в Італії.  

Оскільки інформація про історію та еволюції італійських автоматичних стилетів носить вкрай обривковий характер, зараз не є можливим встановити, де саме в Італії вироблялися перші автоматичні ножі, але з огляду на історичність масове виробництво цих виробів зосередилося в декількох містах Італії, можна уявити, що "малою батьківщиною" італійських стилетів є міста та зони Maniago, Frosolone, Campobasso і Scarperia. 

Імпульс розвитку виробництва автоматичних ножів у Maniago надав візит у це місто німецького підприємця Альберта Маркса (Albert Marx) 1907 року. На той час в Maniago вже склалася індустрія виробництва різних різальних інструментів побутового призначення. Бувши власником кількох фабрик у Золінгені (Solingen) у Німеччині, Альберт Маркс представив у Maniago деякі нові та вдосконалені методи виробництва ножів. Новації поєднувалися в принципі поділу праці з виробництва комплектуючих для збирання ножів, що послужило розвитку в Maniago так званої "котеджної індустрії", наявної й донині. Під час сприяння німецького бізнесмена була заснована компанія, згодом названа Coricama. Це скорочення означає COltelerie Riunite di CAslino e di Maniago (збірка ножів у Касліно та Маніаго). Caslino — це назва містечка поблизу Маніаго, у якому жив Маркс і в якому він заснував невелике виробництво. Це було приблизно ті часи, коли стали з'являтися в чималих кількостях викидні ножі у формі стилетів, хоча й до них напевно були автоматичні ножі, виготовлені в іншому стилі. 

У Maniago в період з 1920 до 1923 рр. була так само група ножових справ майстрів, що виробляла класичні автоматичні стилі з ручкою з оленячого рог під маркою "PREMIATA SOCIETA-COOP MANIAGO", крім них схожу продукцію виробляли місцеві фірми Sina&C і "Colt. Riunnite". 

У 1930-х роках відбувається розширення виробництва автоматичних стилетів, з'являються пристосування для стандартизованого виробництва різних деталей ножів. Всі ножі були ручне збирання з клинками типу Bayonet (Байонет) і Dagger (Дага). Bayonet (Байонет) переважав. Великого поширення подібні ножі досі не отримали й не експортували за кордон. 

1940 року Італія вступає у Другу Світову війну та виробництво ножів згортається, позаяк виробничі потужності були зайняті виготовленням продукції військового характеру. 

Із закінченням війни 1945 року починається процес повернення американських солдатів додому в США з Європи. Зокрема з Італії багато солдати возять із собою сувеніри — автоматичні італійські стилісти. Цей момент можна вважати початком створення ринку збуту та популяризації такого роду ножів у США. 

У цей же час в Американо-англійській мові в побут входить термін "Switchblade", що означає викидний ніж. Слово це вперше з'явилося в дев'ятнадцятому столітті, як варіант словосполучення knife switch — (вмикний ніж дослівно). Більшість словників, включно з тими, що присвячені сленгу, припускають, що це слово вперше з'явилося в 1946 році, але не пояснюють емологію слова та не надають жодної інформації про оригінал, від якого воно сталося. 

У 1947-48 рр. фірма Latama виходить і багато в чому формує ринок збуту італійських автоматичних стилістів у США. Починається процес розширення експортних постачання таких ножів у США з Італії. Цей процес супроводжується удосконаленнями в технології виробництва, як-от штампування болстерів і гард, що дає змогу прискорити процес виробництва та збільшити обсяги продукції. 

Приблизно в цей же час італійський підприємець Мауро Маріо (Mauro Mario) створив об'єднання, яке зробило більш ніж половину всіх автоматичних ножів у період 1948-1958 рр. У свої найкращі роки його фірма виробляла до 100 000 одиниць ножів щорічно. Мауро Маріо виробляв ножі під своїм власним ім'ям, а також під марками Mauro M., Rosco, Wandy, Joy, Whitby, GC Co (Guttmann Cutlery of New York) і багатьма іншими. На друге місце за обсягами виробництва можна поставити фірму Латама. Уся продукція цих фірм використовувала переважно на експорт у США. То були часи, які можна назвати "Золотим століттям" італійських автоматичних стилетів. 

Тим часом у США відбувалося такі процеси, пов'язані з автоматичними стилетами: зростання обсягів продажів і популярності подібних ножів серед молоді та просто шанувальників холодної зброї; зріст кількості голлівудських фільмів, у яких "плоскі хлопці" незмінно озброєні "викидою". У італійського автоматичного стилета поступово створюється репутація якогось зловісного атрибута, який одним своїм існуванням провокує поножовщину та вбивства, і який треба негайночненемо.

Результатом такої шумовини, підігрітої кінематографом, публікаціїми в ЗМІ та виступами різних позицій став заборона на продаж автоматичних ножів у штаті й місті Нью-Йорк 1954 року. З огляду на розміри та важливість ринку збуту в Нью-Йорку, заборона 1954 року була сигналом про закінчення збуту автоматичних стилітів у США, хоча в інших штатах вони надалі продаватимуться, особливо поштою. 

А 1958 рокуostером США прийнятий так званий Switchblade Knife Act of 1958 — закон, який повністюкодив продаж автоматичних ножів у США. Цікаво, що не автоматичні складані стилісти та ножі з фіксованим клинком усе ще залишалися легкими для продажу та володіння в багатьох штатах. Однак такі ножі, позбавлені автоматичної функції відкривання клинка не користувалися в публіки особливою популярністю. 

Результатом втрати ринку збуту в США стало різке падіння обсягів виробництва автоматичних стилетів в Італії. 

У період з 1960-х за 1980-х років індустрія виробництва автоматичних стилетів турбувала важкі часи, хоча виробництво ножів зовсім не припиниться. Знайома фірма Jndiana Cutlery, яка зуміла завантажити роботою майстрів із виготовлення ножів у Maniago. Їхня продукція призначалася переважно для збуту в Європі. Хоча обсяги виробництва були вже не ті, що раніше. 

У ті часи не припиняла виробництво стилетів і фірма F.lli Beltrame F&C, на продукцію якої в 1970-х зростає попит переважно в Німеччині та Франції. 

Починаючи з 1980-х років і особливо з кінця 1990-х на сьогодні, у США відродився цікавість до італійських автоматичних стилетів. Сталася це завдяки появі деяких книг і періодичних видань, присвячених автоматичним ножам і особливо завдяки появі інтернету, який дав можливість шанувальникам і колекціонерам спілкуватися на цю тему. Цей процес привів до того, що в Італії знову стали виробляти партії стилетів, призначені для експорту в США. Зрозуміло, це все одно не ті обсяги збуту, що були в 1950-х роках. Тепер такі стилісти купують не для того, щоб носити, а для того, щоб тримати вдома в колекції. 

Адже попри те, що федеральні закони США забороняє продаж, носіння і транспортування автоматичних ножів, проте є низка винятків для працівників law enforcement (правоохоронних органів влади), а також військових, національної гвардії та низки інших державних діячів і авторизованих дилерів, що торгують ножами. Крім того, низка штатів США мають власне законодавство, що дає змогу легко володіти вдома подібними ножами та навіть носити їх із собою. 

Зараз практично будь-який охочий може купити собі в колекцію таких клинок, замовленнявши його в інтернет магазинах США, Європи або безпосередньо від виробника з Maniago в Італії, хоча є нюанси з проходженням через митницю подібних предметів. У деякі країни продавці надсилають автоматичні ножі в розібраному вигляді частинами, оскільки здебільшого ввезений у країну деталей і запасних частин до автоматичних ножів не заборонений. Так, наприклад, у Великобританії за тотальної заборони на такі ножі, все-таки можна замовити подібний клинок частинами та зібрати вдома самостійно, що, звісно ж, не скасовує відповідальності за виготовлення автоматичного ножа. 

На поточний момент у Maniago в Італії все ще випускаються автоматичні стиліти такими фірмами та майстрами: F.lli Beltrame F&c (Frank Beltrame), SKM, Armando Beltrame, Renzo Beltrame, AGA Campolin, AKC (семья Campolin). 

У статті використані матеріали з книги Switchblades of Italy авторів Tim Zinser, Dan Fuller і Neal Punchard, core, а також матеріали зфантаментів і статей в інтернеті.