Історія розвитку італійських автоматичних стилетів

Перші автоматичні выкидные ножі в Італії (в сучасній термінології ― Switchblades) з'являються в кінці вісімнадцятого ― початку дев'ятнадцятого століття. У ті часи подібні вироби не були продуктом масового виробництва і не користувалися особливою популярністю. Кожен ніж був свого роду ексклюзивним зразком, виготовленим в єдиному екземплярі.

Конструктивно перші автоматичні стилети мало відрізнялися від сучасних моделей. І у тих і у інших схожі конструкції замикаючих замків, які фіксують лезо у відкритому положенні, схоже пристрій выкидных пружин і кнопкових механізмів для відкривання ножа. В якості матеріалу для рукояті ось вже більше 200 років і у тих і у інших використовується ріг буйвола і оленя. Деякі відмінності полягають у тому, що в сучасних автоматичних стилетах викидний механізм цілком схований в рукояті ножа, перші выкидные ножі не мали гарди.

Найбільша різниця в методі виробництва ― хоча сучасні автоматичні стилети, так само збираються вручну, тим не менш, комплектуючі для складання ― продукт масового виробництва, тоді, як ранні моделі выкидных ножів були унікальними, як в деталях, так і в цілому. На фото нижче представлений один з перших автоматичних італійських стилетів, вироблених в Маниаго (Maniago) в Італії.

Так як інформація про історію та еволюції італійських автоматичних стилетів носить вкрай уривчастий характер, зараз не представляється можливим встановити, де саме в Італії вироблялися перші автоматичні ножі, але враховуючи, що історично масове виробництво цих виробів зосередилося в кількох містах Італії, можна припустити, що "малою батьківщиною" італійських стилетів є міста і області Maniago, Frosolone, Campobasso і Scarperia.

Імпульс розвитку виробництва автоматичних ножів у Maniago надав візит у це місто німецького підприємця Альберта Маркса (Albert Marx) в 1907 році. До того часу у Maniago вже склалася індустрія виробництва різних ріжучих інструментів побутового призначення. Будучи власником декількох фабрик в Золингене (Solingen) в Німеччині, Альберт Маркс представив у Maniago деякі нові і вдосконалені методи виробництва ножів. Новації полягали у принципі поділу праці з виробництва комплектуючих для складання ножів, що послужило розвитку у Maniago так званої "котеджної індустрії", що існує і донині. За сприяння німецького бізнесмена була заснована компанія, згодом названа Coricama. Це скорочення означає COltelerie Riunite di CAslino e di MAniago (Збірка ножів в Каслино і Маниаго). Caslino ― це назва містечка поблизу від Маниаго, в якому жив Маркс і в якому він заснував невелике виробництво. Це було приблизно ті часи, коли стали з'являтися в значних кількостях выкидные ножі у формі стилетів, хоча і до них напевно були автоматичні ножі, виконані в іншому стилі.

У Maniago в період з 1920 по 1923 рр. існувала так само група ножових справ майстрів, виробляла класичні автоматичні стилети з рукояттю з оленячого рогу під маркою "PREMIATA SOCIETA-COOP MANIAGO", крім них схожу продукцію виробляли місцеві фірми Sina&C і "Colt. Riunnite".

У 1930-х роках відбувається розширення виробництва автоматичних стилетів, з'являються пристосування для стандартизованого виробництва різних деталей ножів. Всі ножі були ручної збірки з клинками типу Bayonet (Байонет)і Dagger (Дага). хоча Bayonet (Байонет) переважав. Великого поширення такі ножі досі не отримали і не експортувалися за кордон.

У 1940 році Італія вступає у Другу Світову війну і виробництво ножів згортається, так як виробничі потужності були зайняті виготовленням продукції військового характеру.

Із закінченням війни в 1945 році починається процес повернення американських солдатів додому в США з Європи. Зокрема з Італії багато солдати везли з собою сувеніри ― автоматичні італійські стилети. Цей момент можна вважати відправною точкою створення ринку збуту і популяризації подібного роду ножів в США.

В цей же час в Американо-англійською мовою в ужиток входить термін "Switchblade", що означає викидний ніж. Слово це вперше з'явилося в дев'ятнадцятому столітті, як варіант словосполучення knife switch ― (включається ніж дослівно). Більшість словників, включаючи ті, що присвячені слэнгу, припускають, що це слово вперше з'явилося в 1946 році, але не пояснюють етимологію слова і не надають ніякої інформації про оригінал, від якого воно сталося.

У 1947-48 рр. фірма Latama виходить і багато в чому формує ринок збуту італійських автоматичних стилетів в США. Починається процес розширення експортних поставок подібних ножів в США з Італії. Цей процес супроводжується удосконаленнями в технології виробництва, такими як штампування болстеров і гард, що дозволяє прискорити процес виробництва та збільшити обсяги продукції.

Приблизно в цей же час італійський підприємець Маріо Мауро (Mauro Mario) створив об'єднання, яке справило більше половини всіх автоматичних ножів в період 1948-1958 рр. В свої кращі роки його фірма робила до 100 000 одиниць ножів щорічно. Маріо Мауро виробляв ножі під своїм власним ім'ям, а також під марками Mauro M., Rosco, Wandy, Joy, Whitby, GC Co (Guttmann Cutlery of New York) і багатьма іншими. На друге місце за обсягами виробництва можна поставити фірму Латама. Вся продукція цих фірм йшла в основному на експорт в США. То були часи, які можна назвати "Золотим століттям" італійських автоматичних стилетів.

Тим часом у США відбувалися такі процеси, пов'язані з автоматичними стилетами: зростання обсягів продажів і популярності подібних ножів серед молоді і просто любителів холодної зброї; зростання числа голлівудських фільмів, в яких "погані хлопці" незмінно озброєні "выкидухой". У італійського автоматичного стилета поступово створюється репутація якогось зловісного атрибута, який одним своїм існуванням провокує різанину і вбивства, і який треба негайно заборонити.

Результатом подібної галасу, підігрітою кінематографом, публікаціями в ЗМІ та виступами різних політиків стала заборона на продаж автоматичних ножів в штаті і місті Нью-Йорку в 1954 році. З огляду на розміри і важливість ринку збуту в Нью-Йорку, заборона 1954 року був сигналом про закінчення збуту автоматичних стилетів в США, хоча в інших штатах вони продовжували продаватися, особливо поштою.

А в 1958 році Конгресом США прийнято так званий Switchblade Knife Act of 1958 ― закон, який повністю заборонив продаж автоматичних ножів в США. Цікаво, що не автоматичні складні стилети та ножі з фіксованим клинком все ще залишалися легальними для продажу і володіння в багатьох штатах. Однак подібні ножі, позбавлені автоматичної функції відкривання клинка не користувалися особливою популярністю у публіки.

Результатом втрати ринку збуту в США стало різке падіння обсягів виробництва автоматичних стилетів в Італії.

В період з 1960-х по 1980-ті роки індустрія виробництва автоматичних стилетів переживала важкі часи, хоча виробництво ножів зовсім не припинилося. Існувала фірма Jndiana Cutlery, яка зуміла завантажити роботою майстрів по виготовленню ножів у Maniago. Їх продукція призначалася в основному для збуту в Європі. Хоча обсяги виробництва були вже не ті, що раніше.

В ті часи не припиняла виробництво стилетів і фірма F. lli Beltrame F & c, на продукцію якої в 1970-х зріс попит в основному в Німеччині і Франції.

Починаючи з 1980-х років і особливо з кінця 1990-х по справжній момент, в США відродився інтерес до італійським автоматичним стилетам. Сталося це завдяки появі деяких книг та періодичних видань, присвячених автоматичним ножам і особливо завдяки появі інтернету, який дав можливість любителям і колекціонерам спілкуватися на цю тему. Цей процес привів до того, що в Італії знову стали виробляти партії стилетів, призначені для експорту в США. Зрозуміло це все одно не ті обсяги збуту, що були в 1950-х роках. Теперь подобные стилеты покупают не для того, что бы носить, а для того, что бы держать дома в коллекции. 

Ведь несмотря на то, что федеральные законы США запрещают продажу, ношение и транспортировку автоматических ножей, тем не менее, есть ряд исключений для сотрудников law enforcement (правоохранительных органов власти), а также военных, национальной гвардии и ряда других государственных служащих и авторизованных дилеров, торгующих ножами. Кроме того ряд штатов США имеют собственное законодательство, позволяющее легально владеть дома подобными ножами и даже носить их с собой. 

В настоящее время, практически любой желающий может купить себе в коллекцию подобный клинок, заказав его в интернет магазинах США, Европы или непосредственно от производителя из Maniago в Италии, хотя есть нюансы с прохождением через таможню подобных предметов. В некоторые страны продавцы высылают автоматические ножи в разобранном виде по частям, так как в большинстве случаев ввоз в страну деталей и запасных частей к автоматическим ножам не запрещен. Так, наприклад, у Великобританії при тотальній забороні на подібні ножі, все таки можна замовити подібний клинок по частинах і зібрати вдома самостійно, що звичайно ж не скасовує відповідальності за виготовлення автоматичного ножа.

На поточний момент у Maniago в Італії все ще випускаються автоматичні стилети наступними фірмами і майстрами: F. lli Beltrame F&c (Frank Beltrame), SKM, Armando Beltrame, Renzo Beltrame, AGA Campolin, AKC (сім'я Campolin).

У статті использваны матеріали з книги Switchblades of Italy авторів Tim Zinser, Dan Fuller і Neal Punchard, Вікіпедії, а також матеріали з форумів і статей в інтернеті.